Роми й сінті — це не зовсім різні народи, радше дві гілки однієї великої етнічної спільноти. Умовно кажучи, вони — родичі, які давно роз’їхались у різні боки й тепер сперечаються, хто з них «справжніший».
Спробуємо розкласти все по поличках:
1. Походження.
І роми, і сінті походять з однієї групи індійських племен, які кілька століть тому рушили на захід через Персію, Візантію, Балкани, а далі — в Європу. Коли ця міграційна хвиля дісталась Центральної Європи, з неї виокремилася група, яка осіла в німецькомовних землях — це й були сінті. Ті ж, хто рушив далі — у Румунію, Угорщину, Польщу, Іспанію, Францію, — стали тим, кого сьогодні називають ромами.
2. Мова.
Обидва народи говорять на діалектах ромської мови, але вони дуже різняться. Сінті мають свій варіант — сінтітіч (Sinti-Manuš), у якому багато німецьких запозичень. Роми вживають інші діалекти — в залежності від країни проживання: в Україні, наприклад, це карпатський, сервський або волоський діалект.
3. Самоідентифікація.
Сінті часто не називають себе ромами, бо вважають, що це окремий етнос зі своєю історією та культурою. Вони формувалися як громада саме в німецькомовних регіонах, де їхня ідентичність склалася під впливом місцевої культури. Роми ж сприймають сінті як одну з підгруп ромського народу.
4. Географія проживання.
Сінті: переважно Німеччина, Австрія, Італія, Нідерланди.
Роми: Південна, Східна та Центральна Європа, зокрема Україна, Румунія, Угорщина, Іспанія, Словаччина, Сербія.
5. Культура.
Культурно вони теж розійшлись. Сінті інтегровані у німецьке суспільство, але зберегли музику, родові звичаї, традиції подорожей і певну замкненість спільноти. Роми більш розгалужені: їхні традиції варіюють від кочового способу життя до осілого, від православ’я до католицизму, і навіть ісламських впливів на Балканах.
Якщо коротко: сінті — це європейська (переважно німецька) гілка ромів, зі своєю мовною та культурною специфікою. Вони не люблять, коли їх називають «ромами», бо відчувають власну окремішність, але етногенетично належать до тієї ж великої родини.
Найіронічніше в усьому цьому те, що європейці століттями не могли розібратись, хто з них хто — тож усіх просто називали «циганами». І тільки тепер, коли світ нарешті навчився не плутати етноніми, обидві спільноти, здається, самі ще не до кінця згодні, як краще себе називати.